Німецькі переселенці – це особлива категорія етнічних німців і німців за національністю, а також членів їх сімей, яким законодавство дозволяє переселитися, отримати офіційний статус у ФРН і право на постійне проживання на території країни. Переселитися, до речі, можна й у 2024 році: пізні переселенці в Німеччину, якщо вони доводять приналежність до німецького народу, можуть отримати виклик у ФРН, гарантує їм не тільки приймання та розселення, але і на придбання на пільгових умовах громадянства.
Переселенці
Статус переселенців у ФРН регулюється Законом Німеччини «Про справи переміщених осіб і біженців», прийнятим 19.05.1953 (Gesetz über die Angelegenheiten der Vertriebenen und Flüchtlinge). Згідно з параграфом 1 зазначеного закону, переселенцями спочатку вважалися німці за національністю чи переселені німецькі громадяни (Aussiedler), яким:
- після 30.01.1933 довелося покинути територію Німеччини з-за націонал-соціалістичних насильницьких заходів;
- у часи Другої світової війни довелося покинути не німецькі території в результаті заходів, вжитих німецькою владою;
- в результаті висилки довелося покинути території СРСР, Прибалтики, Польщі, Чехословаччини, Румунії та інших країн в той час, коли вони перебували під чужим управлінням.
Зазначений статус поширювався не тільки на самих німців, але і на їх подружжя та дітей.
Пізні переселенці
Вищезазначений статус переселенця діяв до 1993 року, поки закон не були внесені значні зміни, ввівши в правове поле статус пізнього переселенця. Дана стаття істотно розширила перелік осіб, які можуть пройти процедуру репатріації та переселитися в ФРН. Розглянемо основні питання, пов’язані з цим, детальніше.
Офіційний статус
Статус пізнього переселенця в Німеччині закріплений пунктом 4 вищезазначеного закону. Згідно з ним, пізнім репатріантом (Spätaussiedler) може бути суб’єкт німецької національності, який, за допомогою процедури приймання (ФРН) покинув одну з колишніх радянських республік (Україна, Росія, Білорусь) і протягом півроку після цього прибув на ПМП до Німеччини, якщо на територіях цих країн такий суб’єкт проживав:
- з закінчення Другої світової війни;
- після того як був вигнаний або насильно переселили з Німеччини після 01.04.1953.
Варто зазначити, що переселення в Німеччину як пізнього переселенця можливо і для прямих нащадків по низхідній лінії тих осіб, хто підпадає під зазначені вище умови, а також їх подружжя. Крім того, закон дозволяє отримати статус Spätaussiedler навіть тим, хто не проживає нині в колишніх союзних республіках, однак проживав там раніше, бувши насильно переселеними, за умови, що кандидат може пред’явити докази утисків за національною ознакою.
Згідно з п. 3 параграфу 4 закону «Про справи переміщених осіб і біженців», пізнім переселенцем визнається виключно німець, визначений як такий ст. 116 Конституції ФРН. Такий статус можуть отримати подружжя осіб, чиє німецьке походження було підтверджено, а також їх діти, про що ми розповімо пізніше.
Заявка на приймання та отримання виклику
Законодавство ФРН передбачає 2-ступеневу процедуру оформлення переселенського статусу, що діє ще з середини 1990 року. Перший етап починається ще в країні постійного проживання кандидата: йому необхідно заповнити антраг – спеціальну заяву встановленої форми для осіб, які претендують на гуманітарний статус, яке направляється в Федеральне адміністративне відомство (Bundesverwaltungsamt). Така заява може бути направлена через будь-яке німецьке представництво в країні перебування, через родичів, що проживають у Німеччині, або через довіреного представника.
Переклад антрага на німецьку мову є обов’язковим – подача заяви іншою мовою неприпустима. Бланки заяви можна отримати в будь-якому консульстві, посольстві або диппредставництві на території країни перебування, а також завантажити на офіційному сайті Bundesverwaltungsamt.
До заяви додаються завірені переклади:
- паспорта;
- свідоцтва про народження;
- свідоцтв про шлюб, розлучення, усиновлення;
- трудової книжки;
- довідки про несудимість;
- документи з графою про національності, які підтверджують німецьке походження і т. д.
Рекомендуємо подивитися зразок заповнення антрага.
Нагадаємо, що заява подається з країни постійного перебування кандидата. Заяви від осіб, що вже перебувають на території Німеччини, будуть розглянуті лише у виняткових випадках.
Звернемо увагу, що для оформлення зазначеного статусу важливо дотримати дві головні умови:
- приналежність до німецької національності. Відповідно до параграфа 6 Закону Німеччини «Про справи переміщених осіб і біженців», визнання можливо у разі підтвердження за такими характеристиками, як знання німецької мови та культури. З 1996 року приналежність перевіряється за допомогою проходження мовного тесту – шпрахтеста.
- негативні наслідки, пов’язані з приналежністю до німецької національності. Таке правило, зокрема, діє для прибалтійських німців. Німці, які проживають у колишніх радянських республіках, такі наслідки мають і не потребують доведення.
Якщо вказані умови для пізніх переселенців в Німеччину будуть дотримані, то після отримання Bundesverwaltungsamt антрага шанси на позитивний успіх великі. Відомство розглядає заяви протягом 1-12 місяців (раніше на це витрачалося кілька років). За цей час всі представлені дані і документи проходять ретельну перевірку на правдивість. Після цього кандидата викликають на співбесіду в диппредставництво.
За його результатами, а також за результатами розгляду антрага, в разі позитивного рішення, особа отримує рішення про приймання (Aufnahmebescheid). Такий «виклик» є гарантією, що претендент може виїхати в Німеччину на ПМЖ як етнічний німець.
Вважається, що виклик є безстроковою, однак, в силу дії параграфа 4 закону «Про справи переміщених осіб і біженців», статус пізнього переселенця надається особам, які «в рамках прийняття виїхали з колишніх союзних республік і прибули в Німеччину протягом півроку з цього моменту». Таким чином, термін дії aufnahmebescheid становить 6 місяців з моменту виїзду з колишньої республіки СРСР.
Виїзд членів сім’ї
Право на переселення в Німеччину, як ми вже сказали, мають також і члени сім’ї особи, яка отримала статус Spätaussiedler, якщо вони не змогли самостійно довести свою приналежність до німецького народу. Таку можливість мають подружжя, діти, онуки і правнуки німців. Закон дозволяє виникнення такого статусу лише після того, як репатріант, вже знайшов статус переселенця (отримав виклик), подасть відповідну заяву про прикріплення до виклику членів сім’ї.
І тільки якщо адміністративне відомство схвалить такий спільний виїзд, направивши відповідний дозвіл (Einbeziehungsbescheid), члени сім’ї будуть визнані як пізні німецькі переселенці в Німеччину.
Звернемо увагу, що право на виїзд є спільним: окремо від основного заявника члени його сім’ї переїхати в Німеччину не зможуть.
Варто також враховувати й те, що такі члени родини повинні будуть довести знання німецької мови на високому рівні, що підтверджується відповідним сертифікатом. Зазначимо, що у випадку виїзду з чоловіком, мінімальний термін перебування з ним у шлюбі повинен становити не менше трьох років. Якщо такі умови не будуть дотримані, члени сімей все ж зможуть в’їхати до Німеччини, але лише в рамках возз’єднання німецьких сімей. Це передбачає проходження загальної процедури та не дозволяє отримати громадянство в спрощеному порядку.
Раніше прикріплення до виклику членів сім’ї було можливо лише до виїзду німця, визнаного пізнім переселенцем з країни його перебування, але у 2013 році Закон «Про справи переміщених осіб і біженців» зазнав деякі зміни.
Зміни
14.09.2013 року набули чинності перші за останні 20 років зміни в закон, що регулює статус переселенців. Так, якщо раніше родичі німця-репатріанта могли переїхати в Німеччину на ПМЖ з країн України тільки разом з ним, тобто їх прикріплення до виклику оформлялося ще до виїзду, то тепер таке правило скасовано. Тепер робити членам сім’ї дозвіл на виїзд можна після того, як репатріант переїде у ФРН на ПМЖ, так би мовити, заднім числом. Тобто спільне переселення перестало бути обов’язковим.
Крім того, введені додаткові пільгові категорії осіб, які бувши членами сім’ї німця можуть не підтверджувати знання німецької мови спеціальним сертифікатом. Від такого обов’язку звільнили інвалідів, хронічно хворих та неповнолітніх дітей.
До речі, спростилися умови переселення і для самих німців: тепер вони можуть знати німецьку трохи гірше – на рівні В1, тобто придбаному не в родині, а вивченим самостійно. З’явилася можливість оскаржити відмову в приймання. Зокрема, якщо особи, які направили антраг, отримали відмову в переселенні, вони мають право його оскаржити, подати заявку повторно і вимагати перегляду справи.
У 2014 році, у зв’язку з військовим конфліктом на Донбасі, було введено ще одна зміна, що спрощує етнічним німцям переїзд в Німеччину з України. Спрямовані ними заявки, зокрема, підлягають розгляду в першочерговому порядку.
Після прибуття до Німеччини
Оформивши всі необхідні виклики та прикріплення, особам з гуманітарним статусом необхідно оформити візу для перебування у ФРН. Немає проблем з в’їздом і по шенгенській візі чи по безвізу – зобов’язання отримувати національну не передбачено.
Після прибуття в Німеччину настає друга і завершальна стадія оформлення – остаточне присвоєння переселенського статусу.
Так, відповідно до параграфа 15 закону, репатріанти та члени їх сімей отримують підтверджують їх статус документи – свідоцтва про переселення(Spätaussiedlerbescheinigung).
Для їх отримання одразу після прибуття в Німеччину переселенцю і членам його сім’ї необхідно пройти реєстрацію в одному з приймальних таборів для пізніх переселенців. Оскільки з 2000 року велика частина з них була закрита, єдиний залишився – табір Фрідланд, розташований за адресою Außenstelle Friedland, Heimkehrerstr. 16, 37133 Friedland, Deutschland.
Тут переселенці проходять первинну реєстрацію і проживають до того, поки не будуть розподілені по федеральним землям. З цього моменту починається життя в Німеччині пізніх переселенців.
Оформлення німецького паспорта
Згідно з параграфом 7 Закону «Про справи переміщених осіб і біженців», репатріанти, включені у виклик, визнаються на підставі Конституції Німеччини німцями. Згідно з параграфом 7 Закону Німеччини «Про громадянство», такі особи після отримання свідоцтва про переселення автоматично отримують німецьке громадянство і німецький паспорт: який-небудь натуралізації, виходу зі свого минулого громадянської належності та виконання будь-яких інших умов законом не передбачено.
При цьому, попри наявність другого громадянства (яке, до речі, в загальних випадках у ФРН під забороною), держава сприймає переселенців виключно як своїх громадян. Можливість зберегти другий паспорт також залежить від законодавства країни, у якій проживав репатріант.
Розподіл по території ФРН
Протягом 20 років (1989-2009) у ФРН діяв закон, яким переселенці, біженці та інші мігранти, які отримують офіційний статус у ФРН, розподілялися по території країни в залежності від введених квот. Квотний принцип передбачав розселення переселенців виходячи з податкових надходжень, які направляла кожна федеральна земля.
Після розподілу мігранти зобов’язані були жити в установленому регіоні протягом певного терміну. Як правило, він становив 3 роки – це було одним з головних умов, на яких виділялися соціальні допомоги.
Всупереч скасуванню даного закону, розподільчий принцип діє і донині. Згідно з п. 2 параграфу 7 Закону «Про справи переміщених осіб і біженців», до них можуть бути застосовані санкції у разі порушення цієї вимоги.
Статистика переселення
За даними німецького Федерального бюро статистики, з моменту прийняття закону, що дозволяє переселення етнічних німців, у ФРН на постійне місце проживання переїхало понад 4,5 млн переселенців. Пік міграційного потоку припав на 80-е і 90-е роки.
Зокрема, у 80-х до Німеччини прибуло близько 1 млн репатріантів, серед яких здебільшого домінували поляки й румуни – 632 і 1515 тис. відповідно. З приходом 90-х їм довелося поступитися місцем громадянам Радянського Союзу, а після його розпаду – громадянам колишніх радянських республік.
Зокрема, після настання 90-х, коли почала діяти так звана програма переселення до Німеччини, введена в 1993 році, у ФРН прибуло близько 2,5 млн репатріантів, 1,45 млн з яких – вихідці з колишніх союзних республік, у тому числі понад 600 тис. чоловік з України та Росії та 575 тис. з Казахстану.
Після пікових 90-х, за які з країн-республік СРСР в Німеччину переїхали понад 1,63 млн репатріантів, починаючи з 1999 року потік переселенців помітно знизився. Зокрема, у 2000 році кількість заявок вперше виявилося менш ніж 100 тис. осіб. Всього за 2000-2009 роки число заявок навіть не досягла 475 тис., 470 з яких – німці з колишніх країн СРСР. За 2010-2015 роки число заявок ледь перевищила 20,5 тис.
До речі, після прийняття у 2013 році змін, які спростили переселення в Німеччину, міграційний потік знову почав рости. До показників навіть середини двотисячних, безумовно, далеко, але зростання у наявності. Так, якщо у 2012 році число заявок не перевищила 1,8 тис., то за результатами 2016 року склало вже 6,5 тис.
Що робити у разі відмови
У разі отримання відмови у заявці (Ablehnungsbesheid) кандидат на переселення має право оскаржити таке рішення шляхом подання скарги в Федеральне адміністративне відомство. При повторному відхиленні антрага оскаржити рішення чиновників можна в судовому порядку: благо статистика по судовій практиці говорить, що в більшості випадків суд на стороні позивача.
Крім того, в осіб, які отримали відмову після 2013 року, коли вже вступили нововведення в закон, з’явилася можливість перегляду справи: для цього антраг необхідно подати повторно.
Висновок
По німецькому законодавству всі етнічні німці, які проживали на території колишніх радянських республік у повоєнний час або після вигнання з 1953 року, а також їх подружжя, нащадки та подружжя нащадків можуть переселитися в Німеччину як пізніх переселенців. Процедура не важко: все, що потрібно – подати заяву з документами та дочекатися рішення уповноваженого відомства.
Після позитивного рішення репатріант може виїхати в Німеччину, оформивши там автоматично німецьке громадянство. Якщо кандидату на переселення надійде відмову, він має право оскаржити його або подати заявку повторно.
