Турки в Німеччині формують найбільшу національну меншину в країні. Вони почали приїжджати на німецькі землі в 60-ті роки минулого століття в пошуках роботи, і всього за кілька десятиліть сформували на території ФРН цілу діаспору зі збереженими культурними традиціями, мовою і релігією.
Історія турецької діаспори у ФРН
Історія появи турецької діаспори в Німеччині починається з угоди про приймання громадян Туреччини в якості тимчасових працівників, підписаного в 1961 році. У повоєнний час Німеччина сильно потребувала дешевій робочій силі, тому почала видавати робочі візи громадянам країн зі слабкою на той час економікою.
Поряд з турками були запрошені громадяни Італії, Іспанії, Греції. Але якщо за кілька десятиліть рівень економіки в інших країнах піднявся і тимчасові робочі повернулися на батьківщину, то багато турецькі мігранти вважали за краще залишитися в ФРН.
Згодом німецьким урядом були запроваджені закони, що дозволяють трудовим мігрантам возз’єднання з сім’єю. З цієї причини багато турків досі їдуть в Німеччину на заробітки, а потім залишаються у ФРН і перевозять в країну дружин і дітей.
Чисельність турків і їх розміщення
Турки становлять приблизно одну чверть усіх іноземних іммігрантів в країні. Якщо у 1961 році на роботу в ФРН приїхало близько 8 000 тисяч турків, то за результатами перепису населення 2014 року їх чисельність нараховувала вже понад 1,5 мільйонів чоловік. При цьому в даних перепису враховуються тільки ті іммігранти, які мають турецьке громадянство. Крім них ще близько 1,3 мільйона чоловік оформили німецьке громадянство.
Так, у сумі чисельність турецького населення в Німеччині становить майже 3 мільйони чоловік.
60 % іммігрантів з Туреччини їде у великі міста, решта направляються в маленькі населені пункти. Федеральними землями, найбільш заселеними турками, є Баден-Вюртемберг і Північний Рейн-Вестфалія.
Найбільше турків можна зустріти в таких промислових містах, як Штутгарт, Мюнхен, Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорфа, Мангейм, Кельн, Майнц, а також у Берліні. У столиці вихідці з Туреччини в основному селяться в районах Нойкельн і Кройцберг. Останній, до речі, навіть почали називати Маленьким Стамбулом.
Культурні відмінності
Культури Німеччини та Туреччини є конфліктними у деяких аспектах. Більшість іммігрантів з Туреччини на території ФРН дотримуються турецьких традицій та дотримуються засад країни походження. Якщо перше покоління турків, які прибули на роботу в післявоєнний час, у більшості своїй було оточене тільки представниками своєї етнічної групи, то другого і третього покоління вже доводиться все більше долучатися до німецької культури. Сильний німецький вплив позначається на навчанні та роботі, але вдома турки досі підтримують свою культуру.
У сім’ї й у спілкуванні з сусідами турецька мова залишається головною. Турецький – другий за поширеністю мова в Німеччині. У деяких регіонах уроки цієї мови входять в обов’язкову шкільну програму, але в більшості випадків можливість його вивчати надається на вибір.
Усна турецька мова зазнає сильних змін в силу того, що багато іммігрантів почали застосовувати в ній німецькі синтаксичні та граматичні конструкції.
Друге і третє покоління турків все ще говорять рідною мовою, але вже з німецьким акцентом, вплітаючи в мову місцевий діалект. Вихідці з неблагонадійних соціальних верств, навпаки, у своїй німецькій мові замінюють багато слів аналогами з турецької та арабської мов.
Головною особливістю, що вказує на різницю менталітетів турків і німців, є віра. Турецькі іммігранти становлять найбільшу частину представників мусульманства в ФРН (63,2 % всіх мусульман в країні було у 2009 році). Німецькі турки надають великого значення питанню релігії не стільки в плані самого віросповідання, скільки в плані національної самоідентифікації.
Проблема інтеграції
Інтеграції турків у Німеччині супроводжують деякі проблеми, пов’язані з адаптацією цього народу до німецького життя. Основними причинами, які привносять складності в інтеграційний процес, є:
- значні відмінності в менталітетах турецьких і німецьких громадян, збереження турецьких звичаїв і національної самоідентифікації;
- відсутність можливості стрімкої зміни соціального статусу в німецькому суспільстві;
- лояльна урядова політика Німеччини стосовно мало інтегрованих етнічних груп;
- відсутність роботи у більшості дружин турецьких робітників, що не дає їм можливості долучитися до німецької культури;
- турки вважають за краще одружуватися зі своїми співвітчизницями в Туреччині, а потім привозити їх в Німеччину. Небажання поєднуватися шлюбом з німкенями призводить до того, що національні звичаї зберігаються всередині сім’ї та продовжують розвиватися в наступних поколіннях;
- можливість отримати німецьке громадянство для дітей, народжених в турецьких родинах. Це забезпечує соціальні виплати, що не мотивує турків до інтегрування;
- доступ до турецького телебачення, радіо, газет і так далі.
Політична залученість
Оскільки перше покоління приїхали в Німеччину турків розглядав своє перебування тут як тимчасове, то німецька політика їх мало цікавила. До того ж досі більшість іммігрантів зберігають турецьке громадянство і більше цікавляться політикою в Туреччині, ніж у ФРН.
Однак останнім часом серед іммігрантів з Туреччини почала проявлятися деяка зацікавленість місцевої політикою. В основному це проявляється у прихильності до Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) з-за її позицією щодо натуралізації та іммігрантів. Деякі німецькі громадяни, що мають турецьке походження, почали вступати в ряди парламентаріїв.
Висновок
Історія турецького народу в Німеччині почалася в середині ХХ століття. Тоді німецьке уряд запрошував іноземних робітників для тимчасового заробітку на фабриках і заводах. Але термін передбачуваної спочатку тимчасової роботи був продовжений, багато хто з іммігрантів привозили у ФРН свої сім’ї та влаштовували своє життя тут.
За багато десятиліть вихідців з Туреччини так і не вдалося інтегруватися в німецьке суспільство з багатьох причин. Таким чином, турки становлять найбільшу іноземну діаспору на території ФРН.
