Мігранти в Європі: причини, масштаби, перспективи розвитку
Починаючи з 2015 року Європу охопила міграційний криза. Численні збройні конфлікти, що спалахнули в країнах Північної Африки та Близького Сходу, а також наявність безпечного маршруту викликали багаторазове підвищення чисельності біженців і нелегальних мігрантів, прийняти та розподілити яких Європейський союз виявився не готовий. У 2024 році нелегальні мігранти в Європі створюють масу проблем, пов’язаних не тільки з їх кількістю, але і з підвищенням криміногенної обстановки, викликаної поведінкою переселенців. Постараємося розібратися в проблемі.
Причини погіршення міграційної ситуації
Підґрунтям міграційної ситуації, з якою довелося зіткнутися європейського суспільства, стала економіко-політична та національно-правова нестабільність, що охопила країни Африки та Близького Сходу. Основним дестабілізуючим чинником стали, безумовно, збройні конфлікти, в різні періоди загострення в Сирії, Лівані, Ємені, Іраку, Афганістані та інших країнах, на території яких велася боротьба з Ісламським державою.
Другим не менш значущим аспектом стало погіршення демографічної ситуації, виражене в істотному збільшенні чисельності населення цих країн. Їх економіка виявилася неготовою повноцінно забезпечувати громадян, що вилилася в масштабну безробіття і колосальне зростання бідності населення.
Залишаючи рідні території, біженці спочатку обґрунтовувалися у таборах, створених для них на території Туреччини, Лівану та інших країн. Однак відсутність грошей, роботи та соціальних гарантій, а також скорочення фінансування з боку приймаючих країн призвело до погіршення ситуації вже в таборах для біженців. Все це примусило людей покинути місця свого перебування і попрямувати в більш благополучні країни єврозони.
Цьому також сприяло:
- розширення конфлікту на близькому сході та захоплення терористами додаткових територій, що підвищило чисельність біженців і призвело до переповнення місць їх концентрації;
- відсутність економічних перспектив для мігрантів на батьківщині та в сусідніх країнах;
- наявність у європейських країнах (Німеччині, Австрії, Франції) громад біженців, завдяки яким мігранти в ЄС знаходять собі притулок;
- виявлення безпечного маршруту через Середземне море, що дозволяє добратися в Грецію та Македонію;
- спрощення візового оформлення в Македонії, яка стала транзитною країною на шляху біженців в країни Євросоюзу та стимулюючої цей потік.
Починаючи з 2015 року ці фактори призвели до різкого підвищення чисельності біженців, які перебувають на території Євросоюзу. Але безпосередньо криза мігрантів в Європі був викликаний також і суб’єктивними причинами, зокрема, пасивною поведінкою керівництва країн ЄС, вираженому в:
- брак коштів – влада країн ЄС не поспішали виділяти фінансування на утримання нелегалів та біженців;
- відсутність згоди з питань міграції в межах Європейського союзу не була вироблена єдина стратегія прийому і розподілу переселенців;
- дефіцит відповідного житла – на відміну від південних країн, в Європі для біженців необхідні опалювальні житлові приміщення, наметових містечок недостатньо (у Німеччині для біженців існують спеціальні табори);
- брак необхідного людського ресурсу, в тому числі волонтерів, міліції, прикордонників, перекладачів і так далі.
Сукупність об’єктивних (збройні конфлікти, наявність безпечних маршрутів для нелегальної міграції і так далі) і суб’єктивних (відсутність узгоджених дій між країнами ЄС, законодавчої бази та інші) причин призвели до того, що за січень – кінець квітня 18 року близько 206 тисяч 500 осіб вперше подали клопотання про надання їм притулку на території ЄС, що на 15 % більше, ніж за аналогічний період 19 року. Однак, відзначаємо тенденцію до незначного зменшення кількість біженців.
Чисельність і динаміка зростання міграційного потоку
За даними Євростату, кількість мігрантів у Європі почало збільшуватися ще у 2014 році, вперше за останні 25 років досягнувши показника в 627 тис. осіб. Дослідження міжнародної міграції з боку ОЕСР зафіксувало ще більші цифри, досягають 783 тис. біженців, які прибули в ЄС у 2014 році.
Справжній міграційний вибух стався в 2015 році, коли, за різними оцінками, країни Єврозони прибуло від 1 до 1,8 млн мігрантів.
Наприклад, Євростат і ОЕСР нарахували близько 1,3 млн мігрантів, більшість з яких (25%) були вихідцями з Сирії, Афганістану (16,5%) та Іраку (12%). У 2016 році ситуація принципово не змінилася – Євростат нарахував близько 1,2 млн прибулих біженців. Серед найбільш бажаних країн для мігрантів традиційно фігурують Франція, Австрія, Італія, Швеція, Угорщина і Німеччина.
З початку міграційного кризи у 2015 році в Німеччину в’їхали понад 1,3 млн біженців: у розпал кризи (до кінця 2015 року) в країні виявилося 890 тис. шукачів притулку, у 2016 році – 350 тис., з початку 2017 року – ще близько 100 тис. осіб.
Однак об’єктивність зазначених цифр викликає великі сумніви в експертів: офіційними відомствами надається статистика враховує лише мігрантів, офіційно просять про притулок або зафіксованих європейськими міграційними органами. В реальності ж чисельність мігрантів, що опинилися в ЄС незаконно, може виявитися набагато вище. Це і є причиною розбіжностей в оцінках від різних відомств.
Про те, як отримати притулок в Німеччині, читайте в нашій статті.
В залежності від ситуації в країнах результату біженців структура міграційних потоків може істотно змінитися. Наприклад, у 2017 році нормалізувалася ситуація з військовими конфліктами на території Сирії, яка була до цього часу найбільшим «постачальником» біженців. У зв’язку з цим число мігрантів у Євросоюзі з Сирії до 2024 року має суттєво зменшитись, але їх місце можуть зайняти переселенці з африканських країн.
Правові фактори міграційного кризи
Правовим підґрунтям кризи, що виникла в Європі у 2015 році, можна вважати два міжнародні угоди, підписаних більшістю європейських держав. Першим з них є Шенгенська угода полегшення (в реальності практично ліквідують) паспортно-візовий контроль між кордонами країн-підписантів зазначеної угоди. У їх число увійшли 26 країн Європи, 22 з яких є Європейський союз. Прикордонний контроль встановлювався лише на межах сформованої зони, за який повинні відповідати прикордонні країни. Такий режим встановлювався не тільки для жителів країн, що підписали угоду, але і для всіх, хто знаходиться на їх території, в тому числі й для біженців з Африки та Близького Сходу.
Другий документ – це Дублінський регламент (Регламент Дублін III № 604/2013), затверджений у 2013 році та встановлює відповідальність країн-підписантів за розгляд клопотань про надання притулку для біженців. Даний документ націлений на швидке визначення країни, яка повинна розглядати таку заяву і безпосередньо брати мігранта.
За встановленим загальним правилом, відповідальною державою визнається перша країна – член ЄС, яку відвідав біженець – саме там він повинен подати прохання про притулок і здати відбитки пальців. Якщо він покидає зазначену країну, інші члени ЄС можуть депортувати його назад – у першу країну, яку він відвідав.
Такі умови Дублінського регламенту викликали хвилю критики, особливо з боку країн ЄС, які були прикордонними для шенгенської зони. Вони вважають, що правила регламенту покладають на них занадто великий вантаж відповідальності за осіб, які прагнуть потрапити в Євросоюз за статусом біженця.
Наприклад, за даними ОЕСР, частка Угорщини в загальному обсязі відвідали ЄС біженців з 1% у 2014 році зросла до 13% у першому півріччі 2015 року. Куди правильніше було б розробити справедливу систему розподілу, тим більше що основна маса емігрантів прагне потрапити в центр ЄС, а не в прикордонні та менш благополучні країни.
Окремі європейські політики стверджують, що головною проблемою міграційного кризи є не самі мігранти, а відсутність солідарності в питаннях їх розподілу між країнами Євросоюзу. Мовляв, деякі держави беруть на себе незаслужено більше відповідальності, що в підсумку стає загрозою для Шенгенської угоди та розколює Євросоюз зсередини.
Водночас, багато країн, в тому числі вся Вишеградська група (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія) радикально налаштовані проти прийому на своїй території біженців і бойкотують вимоги керівництва ЄС по розселенню.
Перспективи
Очевидно, що міграційний криза створює величезний дискомфорт для громадян країн Євросоюзу, надаючи негативний вплив на громадську, політичну і соціальну сфери життя. Керівництво ЄС знаходиться в пошуках найбільш гуманних шляхів вирішення кризи, що виникла, і деякі заходи вже здійснюються, як в рамках окремих країн, так і в рамках всієї Європи.
Зокрема, проблема міграції в Європі у 2024 році може бути вирішена за рахунок:
- Зведення таборів для емігрантів за межами Євросоюзу. Подібний досвід вже є, зокрема, табори в Лівані та Туреччині. У 2015 році Туреччина в обмін на 3 млрд євро взяла на себе обов’язок облаштувати депортованих з Греції біженців. Схожі проекти європейці планують реалізувати й в африканських країнах, однак єдиної думки та позиції в частині вирішення міграційного кризи поки немає.
- Введення прикордонного контролю всередині Шенгенської зони. Правила Шенгену дозволяють тимчасово відновлювати внутрішній прикордонний контроль, що і зробили 8 країн ЄС. Іспанія та Угорщина, щоб стримати нелегалів, зайнялися побудовою парканів на своїх кордонах. Болгарські добровольці надають самостійне, «народне» протидія емігрантам. Мігрантів також відносять до числа головних причин, по яких стався Brexit.
- Військове втручання. Армії НАТО надають військову допомогу в багатьох країнах, на території яких відбуваються конфлікти. Найбільш яскравим прикладом є Сирія. Якщо військові операції будуть близькі до завершення, це дозволить переселенцям повертатися на батьківщину.
Висновок
Міграційний криза, що триває протягом останніх трьох років, має суттєвий негативний вплив на політичну та економічну ситуацію в Європі. Відсутність солідарності в питаннях розподілу мігрантів лише посилює проблему і розколює ЄС. У такій ситуації країни-члени зобов’язані виробити єдину стратегію подолання кризи – в іншому випадку його посилення загрожуватиме вже існування Євросоюзу.