Які діють умови роботи в Німеччині

Сприятливість умов праці в будь-якій з країн Європи неодмінно пов’язана з рівнем її економічного розвитку. Тому ФРН очевидно стане найкращою країною для трудової міграції на теренах ЄС. Умови роботи в Німеччині визначаються місцевим законодавством та покликані забезпечити справедливе регулювання трудових правовідносин між роботодавцем і найманим працівником, виключаючи дискримінацію і порушення гарантованих трудових прав. Основні правила роботи у 2024 році відрізняються від традиційних для пострадянських країн.

Пошук роботи в ФРН

Інформатизація добралася і до ринку праці – більшість німецьких роботодавців підбирають персонал online, приймаючи виключно електронні резюме і проводячи співбесіду по Skype. Стосується це й іноземців. Існує кілька найбільш популярних каналів пошуку через інтернет:

• Безпосередньо через сайт потенційного роботодавця – підходить для просунутих шукачів, які володіють знанням мови, непоганою кваліфікацією та визначилися з позицією.
• За допомогою пошукових служб, наприклад Jobworld, Adzuna, Jobanzeigen, Jobscanner і так далі.
• За допомогою онлайн-бірж, наприклад Monster, Staufenbiel і так далі. Є також широка мережа профільних бірж, підбирають персонал за конкретними напрямами. З плюсів каналу – можливість розмістити резюме, створити профіль.
• За допомогою служби зайнятості (державна служба з працевлаштування). Сайт відомства допомагає знайти роботу представникам затребуваних напрямків, начебто медицини, освіти, робочих спеціальностей.

Трудовий договір з німецьким роботодавцем

Як і в будь-якій іншій цивілізованій країні, відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі трудового договору – Arbeitsvertrag. В даному контексті відразу потрібно зазначити, що трудовий договір у традиційному для наших співвітчизників сенсі полягає виключно з найманими працівниками. Крім них існують ще самостійні працівники – узаконені фрілансери, особи вільних професій і так далі.

Трудовий договір з найманим працівником діє відповідно до §611а Цивільного кодексу ФРН (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB). Згідно з ним, трудовий договір зобов’язує працівника перебувати на службі у роботодавця, який, у свою чергу, може давати вказівки щодо змісту, часу та місця виконання трудової функції, але при цьому зобов’язаний оплачувати працю фахівця.

В даному контексті трудовий договір слід відрізняти від договору про вільну зайнятість – Dienstvertrag, оскільки перший є «залежним», а Dienstvertrag полягає лише з самостійними співробітниками. Розглянемо основні особливості трудового договору.

Перший сюрприз – німецький законодавець не передбачив обов’язкової письмової форми Arbeitsvertrag. Трудовий договір може укладатися як усно, так і письмово – будь-якої відповідальності за відмову у видачі письмового варіанту контракту для німецького роботодавця не передбачено.

По суті, режим роботи в Німеччині дозволяє вам влаштуватися на роботу, уклавши лише усну домовленість з потенційним роботодавцем. Але в такому разі, відповідно до §16 Закону про неповної зайнятості та строкових трудових договорах (Teilzeit und Befristungsgesetz, TzBfG), такий контракт слід вважати безстроковим: контракт, укладений на визначений строк повинен бути укладений письмово.

Навіть у разі укладення усного договору, згідно з §2 Закону про доведення основних умов зайнятості (Nachweisgesetz, NachwG), роботодавець зобов’язаний протягом першого місяця роботи видати працівникові письмовий документ з підтвердженням ньому основних умов роботи: кінець і початок робочого дня, основні трудові функції, розмір зарплати й так далі.

Типової форми строкового трудового договору німецьке законодавство не передбачає, однак NachwG містить обов’язкові умови, які повинен містити такий договір.

Це, зокрема, реквізити сторін, строки початку і закінчення трудових відносин, робоче місце і трудова функція, графік роботи та надається відпустка, зарплата і так далі.

Існує кілька форм строкових трудових договорів, основна відмінність яких – наявність або відсутність об’єктивної причини для обмеження терміну дії договору. За загальним правилом будь-якої такий договір не може бути укладений довше, ніж на 2 роки з можливістю його продовження. Виняток становить випадок створення нового підприємства – з дня його створення допустимі договори, укладені на 4-річний термін.

Кожен з цих договорів має свої особливості, що стосуються можливості продовження, найму конкретних співробітників, можливість прив’язки до контракту досягнення конкретних цілей і так далі.

Розірвання трудового контракту

Будь-яка зі сторін трудових відносин в Німеччині має право розірвати трудові відносини. У випадку зі строковими трудовими договорами це відбувається автоматично при закінченні строку. Розірвання контракту можливе як за угодою сторін, так і в односторонньому порядку, – ще до закінчення терміну договору.

Згідно §622 BGB, термін розірвання для обох сторін становить 4 тижні, до 15 числа до кінця місяця – саме за такий термін необхідно повідомити другу сторону, за умови, що трудові відносини тривають менш як два роки. Чим довше тривають трудові відносини, тим більше термін, за який відбувається повідомлення, незалежно від спеціальності.

Згідно §623 BGB, розірвання трудового контракту обов’язково здійснюється у письмовій формі – сторони підписують так званий Aufhebungsvertrag. Як правило, в такому особливому договорі прописуються умови, на яких розриваються трудові відносини: терміни розірвання, компенсація, характеристики. Конкретні умови залежать від того, хто був ініціатором розірвання і якими це викликано причинами.

Одним з наслідків підписання Aufhebungsvertrag для працівника може стати відмова служби зайнятості у призначенні допомоги по безробіттю, мотивовану тим, що особа сама створила умови для власного безробіття.

Робочий час в Німеччині

Таке поняття, як загальноприйнята тривалість робочого тижня, законодавством ФРН не передбачена: Закон про робочий часу (Arbeitszeitgesetz, ArbZG) регулює лише граничну тривалість робочого дня, яка, згідно з §3 ArbZG, не може становити понад 8 годин. За умови дотримання зазначених у статті рамок робочий день може бути продовжений до 10 годин. Більш того, §7 ArbZG передбачає умови, при яких робочий день може бути продовжений і складе понад 10 годин, наприклад, до 12 годин.

На практиці у більшості німців робочий день триває понад 8 годин, навіть якщо це не обумовлено контрактом – німці працьовитий народ, а робочий час – ефективна економічна одиниця. Невелике перепрацювання звичайно не проблема, а ось за кілька годин в тиждень можна вимагати вже і надбавки. Як правило, компенсації передбачаються і трудовим контрактом.

Згідно з §4 ArbZG, мінімальна перерва має становити 30 хвилин для 8-годинного робочого дня і не менш 45 хвилин для 9-годинного і більш довгого робочого дня. Час на відпочинок може бути поділено на 15-хвилинні перерви, а працювати без перерви понад 6 годин поспіль заборонено.

Як правило, більшість компаній в тиждень працюють 5 днів, хоча за законом допустима шестиденка. Так, згідно з §9 ArbZG, заборона на роботу діє лише в неділю та святкові дні, та й то за наявності умов, передбачених §10 цього закону, така заборона може бути проігнорований. Згідно §5 ArbZG, перерви між змінами повинні складати не менше 11 годин. Враховуючи все це, робочий тиждень у Німеччині зазвичай триває 40-43 години, хоча граничний показник становить 48 годин.

Окремої уваги вимагає графік роботи, яка законодавством не регулюється. Так, стандартно в Німеччині робочий день починається о 8.00 і закінчується о 17.00. Такий графік звичний для чиновників, працівників великих промислових підприємств, соціальних контор, представництв компаній.

Але багато компаній переходять на більш гнучкі режими роботи, наприклад, часткова зайнятість (Teilzeit), віддалена робота (Telearbeit) або ковзний графік. У будь-якому випадку години роботи повинні бути прописанні у трудовому договорі або як мінімум обумовлені з роботодавцем. До речі, спізнюватися на роботу в Німеччині не прийнято: кожен четвертий роботодавець звільнив з цієї причини як мінімум одного свого співробітника.

Німецькі зарплати

Громадянам з СНД зарплати в Німеччині здадуться високими. Зарплата – справа суто суб’єктивне і залежить від спеціальності, кваліфікації, наявного досвіду, диплома, сфери діяльності роботодавця, регіону проживання і маси інших факторів. Щоб бути об’єктивними, будемо спиратися на офіційні статистичні дані.

Так, мінімальна зарплата у Німеччині, відповідно до Закону про мінімальну заробітну плату – Gesetz zur Regelung eines allgemeinen Mindestlohns (MiLoG), становить 8,85 € за годину, хоча деякі роботодавці мають право платити менше.

За даними Євростату, середній трудовий дохід самотнього німця без вирахування податків складає 33,4 тис. євро в рік або 2,78 тис. в місяць.

Безумовно, це лише середній показник по країні, а головними факторами, що впливають на зарплати є сфера діяльності та спеціальність. Наприклад, без вирахування податків, середньорічний трудовий дохід у:

• охороні здоров’я – 79,5 тис. €;
• фінансовому секторі – 65 тис. €;
• IT-сфері – 68 тис. €;
• освіту – 45 тис. €;
• Робочих професіях – 34 тис. €;
• торгівлі – 33 тис. €.

Більше про це у статті «Зарплата в Німеччині».

Податки та соціальні внески

Німецькими резидентами, які здійснюють трудову діяльність за трудовим договором, сплачується як мінімум 2 види податків – ПДФО (Einkommensteuer) і збір солідарності (Solidaritätszuschlag). Вірянин в добровільному порядку сплачують церковний податок – Kirchensteuer.

Так, ПДФО в Німеччині стягується за прогресивною ставкою, в залежності від розміру доходу, який відносить платника податків в одну з п’яти прибуткових зон. В першу зону входять ті, хто заробить менше ніж 8 820 € – вони податок не платять. В п’ятій зоні ті, хто заробив понад 256 тис. євро. Розбіг між мінімальною та максимальною ставкою ПДФО становить 14-45%.

Збір солідарності становить 5,5%, але не від зарплати, а від суми сплаченого ПДФО. Податковим агентом працівника є роботодавець.

Соціальні внески виплачуються солідарно, за розміром зарплати: частково працівником, частково роботодавцем – по 20% кожен. Основна частина зібраних коштів перераховується в пенсійний фонд і фонд медичного страхування.

Відпустка, декрет, лікарняний

Згідно §3 Закону про мінімальні відпустки працівників (Mindesturlaubsgesetz für Arbeitnehmer, BUrlG), відпустка будь-якого працівника повинен становити не менше 24 робочих днів у році. Робітниками в даному контексті вважаються всі дні, які не є святковими та недільними. Все це означає, що за фактом відпустку в Німеччині, якщо він не буде перерваний святковими днями, складе мінімум 28 днів з урахуванням неділь. Як встановлено §4, така відпустка надається всім, хто пропрацював більше півроку.

Наявні в багатьох галузях економіки тарифні угоди можуть передбачати й іншу тривалість відпустки. Наприклад, у громадській службі кількість днів відпустки у Німеччині може становити 26-30 днів. Мова йде про 30 робочих днях, тому 40-денний фактична відпустка Німеччині не рідкість. Оскільки закон дозволяє ділити відпустку, німці воліють брати кілька одно, двотижневих відпусток.

Крім оплачуваної відпустки, працівники у ФРН можуть претендувати і на оплату лікарняного, що гарантовано Законом про продовження виплат (Entgeltfortzahlungsgesetz, EntgFG).

Параграф 3 EntgFG зобов’язує роботодавця зберігати повноцінну зарплату хворого співробітника протягом 6 календарних тижнів.

Коли ці терміни пройдуть, на якісь компенсації можна претендувати лише у разі, якщо працівник застрахований у державній або приватній медичній касі. Наприклад, державна каса в такому випадку виплачує 70% від зарплати на час непрацездатності.

Важливо вчасно повідомити роботодавця про свою хворобу: якщо хвороба триває понад 3 діб, то на четвертий працівник зобов’язаний надати медичну довідку. Дане правило діє й у відношенні іноземців, що працюють за візою.

Державну підтримку можна отримати й в разі, якщо молода сім’я виховує дитину. Основними пільгами в даному випадку є декретну відпустку і посібник для батьків. Так, батькам, які виховують новонародженої дитини, надається право на трирічний декретну відпустку, протягом якого за ними збережеться робоче місце без звільнення.

Цікаво, що право на декрет мають не тільки батьки, але й бабусі з дідусями, якщо малюком раптом обзавелися їх неповнолітні діти.

Всі, хто не працює під час догляду за маленькою дитиною, можуть претендувати на державне батьківську допомогу, яка становить дві третини від колишнього доходу, але не менше 300 і не більше 1,8 тис. євро. Його виплата здійснюється протягом року, а в разі декрету обох батьків – протягом 14 місяців. Мінімальна допомога виплачується навіть тим, хто до народження дитини ні дня не працював.

Сумісництво в Німеччині

Сумісництво в Німеччині набирає все більше популярності. Можна сказати, це справжній бум підробітку в Німеччині. Як стверджує статистика, з 1991 року кількість підробляють німців зросла з 700 тис. до 2 млн чоловік. Ще близько півмільйона людей підпрацьовують у якості приватного підприємця.

Найпоширенішою формою підробітку є так звана Mini-Job: дана форма зайнятості передбачає дохід до 450 € на місяць, який не тільки не обкладається податками та внесками з боку працівника, але і вимагає всього лише елементарної реєстрації.

Для сумісництва важливо як державний дозвіл, так і дозвіл на підробіток з боку фінансового відомства і роботодавця. Що стосується останнього, то його інтереси в даному випадку захищені – підробіток не повинна порушувати пріоритетні професійні інтереси. Простіше кажучи, закон забороняє підробляти в конкурентній фірмі, якщо це буде виключати час на відпочинок, і в інших випадках, якщо буде суперечити інтересам основного роботодавця.

Середня тривалість робочого тижня сумісника – 52 години. Найчастіше сумісники підробляють у роздрібній торгівлі, клінінгових компаніях, соціальних організаціях, сфері послуг, логістичних і маркетингових компаніях, на пошті, у будинках людей похилого віку.

Окремо варто звернути увагу на особливості сумісництва для іноземців у Німеччині. Так, для легального підробітку всім, хто працює у ФРН за дозволом, необхідно отримувати в Arbeitsamt додатковий дозвіл. За умови дотримання вищезазначених вимог проблем з роздільною здатністю не виникає до тих пір, поки додаткова робота буде ставитися до тієї ж категорії занять, що й основна.

Звільнення

Розірвання трудового контракту за бажанням однієї зі сторін називається звільненням, так що у німецької термінології звільнити можуть не тільки працівника, а й роботодавця – у порядку односторонньої відмови від співпраці з боку працівника. Так, працівника в Німеччині не має права не звільнити, якщо він того бажає, навіть до закінчення дії трудового договору.

Зі звільненням з ініціативи роботодавця складніше: він зобов’язаний письмово обґрунтувати причину звільнення, надавши працівникові час для виправлення ситуації у випадку претензії. Якщо на підприємство (із персоналом понад 10 осіб) поширюється дія Kündigungsschutzgesetz (KSchG), то звільнення неможливе без соціального виправдання.

Для обґрунтування звільнення роботодавець повинен довести, що звільнення пов’язане з особистістю (тривалою хворобою, некомпетентністю) або поведінкою (прогулами, запізненнями) працівника, або з економічними труднощами. Таке звільнення можливе лише в разі неможливості застосування більш м’яких заходів. Звернемо увагу, що ці правила не стосуються випадків винної поведінки працівника: поява в нетверезому стані, крадіжка, бійка, самовільне залишення робочого місця караються звільненням в один день.

Важливий момент: термін позовної давності щодо незаконних звільнень складає всього 3 тижні – за цей час незаконне звільнення можна спробувати оскаржити в суді. Ще один важливий момент: роботодавець не зобов’язаний виплачувати працівникові відступні – такий обов’язок може виникнути лише у разі визнання звільнення незаконним.

Висновок

Як ми могли помітити, режим роботи в Німеччині значно відрізняється від умов роботи у російських або українських роботодавців. Німецьке трудове законодавство створює справедливі умови для обох сторін трудових відносин, повноцінно захищаючи права як працівників, так і роботодавців. Відрізняючись ліберальним походом, законодавець врегулював основні метрики трудових відносин, залишивши можливість працівникові та роботодавцю домовлятися так, як їм вигідно. І саме дотримання вимог законодавства якісно відрізняє німецький ринок праці.