Громадянство, підданство і три їх головні відмінності

В інтернет-публіцистиці часто зустрічається дитяча, здавалося б, помилка. Незважаючи на ряд очевидних відмінностей, багато ототожнюють поняття «підданство» і «громадянство». І помилково, адже кожне з них має не лише свій юридичний сенс, але і відмінну один від одного правову природу виникнення. Безумовно, не можна заперечувати і деякі подібності, але існуюча між ними різниця вже точно не дозволяє їх ототожнювати і підміняти одне одним. Розберемо, в чому відмінність громадянства і підданства і який стосунок до цього має Петро I.

Громадянство: що це

Досить хоча б того, що громадянство, на відміну від підданства, має законодавче визначення: відповідно до статті закону, це політико-правовий зв’язок громадянина країни і України як державного утворення, виражена в покладених на них за законодавством правах та зобов’язаннях.

Суть такого взаємозв’язку в тому, що держава стоїть на захисті прав і свобод людини, надає йому своє заступництво, коли той знаходиться за межами країни, в обмін на що громадянин зобов’язується дотримуватися Конституції, закони та інші приписи.

Сукупно все це становить правовий статус громадянина, про який ми розповімо трохи пізніше.

Закон передбачає декілька шляхів того, як можна стати громадянином України, серед них найпоширеніші:

• народження від українця або на території України від іноземців, якщо країни громадянської належності батьків не надають дитині индигенат по праву крові;
• натуралізація – тобто прийом в громадянство іноземців і апатридів.

Хоча можливі й інші варіанти, наприклад, кримська оптація – вибір громадянства в силу зміни території країни.

Підданство: що це

На відміну від громадянства, нинішнє українське законодавство такого поняття, як «підданство», не передбачає. Зазвичай під терміном «підданство» розуміється теж політико-правовий зв’язок фізичної особи – підданого безпосередньо з монархом як главою держави, а не як з територіальним утворенням. При цьому такий зв’язок є односторонньою: у монарха не виникає зобов’язань по відношенню до підданих. Підданство теоретично можливо лише в державах з монархічною системою правління, що і мало місце у більшості країн середньовічної Західної Європи.

У своїй історії інститут підданства тісно пов’язують з феодалізмом – коли землевласник мав владу над тими, хто перебував на його землі. Воно, до речі, далеко не завжди знаходило будь-яке нормативне закріплення. Наприклад, російське право до XVIII століття взагалі не визначало, що означає російське підданство, і не містила конкретних відмінностей російських підданих від іноземців. Тільки з 1700 року з’явилася можливість «натуралізуватися», проте зробити це можна було лише шляхом прийняття православної віри. Факт народження від іноземців, нехай і на території тодішньої Росії, ні про що не говорив і підданим не робив.

Першу можливість «натуралізуватися», тобто вступити в підданство, ввів Петро I.

З 1721 року він ввів таке визначення, як «присяга на підданство». Її міг принести кожен іноземець, який бажає придбати землю або садибу в Росії. Прийняття присяги передбачало добровільний вступ на службу государю. Такий зміст присяги – як інструменту натуралізації – зберігався аж до початку XIX століття.

Законодавство Російської імперії XIX століття вже розрізняло російських підданих і іноземців: останні мали значні обмеження, зокрема, в економічних правах за наявності іноземного підданства. Однак навіть прийняття присяги на вірність російському государю для них не означало того, що таке підданство іноземної держави трансформується в підданство Росії. Навіть після прийняття присяги та натуралізації вони все одно не вважалися «повноцінними» підданими, такими, як росіяни в результаті народження. Хоча й мали ряд привілеїв в результаті. Варто відзначити, що в ті часи існувало декілька категорій підданих, серед яких були як природні, тобто з народження, уродженці Фінляндії, інородці і ряд інших категорій.

Повноцінне ж зрівняння підданих у правах відбулося лише в середині 60-х років XIX століття. Підданство в дореволюційній Росії починало набувати вже деякі характеристики громадянства. Так, незважаючи на декларовану вірність государю як єдиного джерела влади, моральний обов’язок кожного російського людини полягав у пособництві добробуту в першу чергу держави. Після падіння монархічного ладу в Росії з’явився інститут громадянства, хоч за своєю суттю він істотно відрізнявся від сучасного розуміння.

Складно повноцінно відповісти, в яких країнах підданство змогло зберегтися в тому розумінні, в якому воно зародилося. Справа в тому, що багато монархічні країни досі вживають його по відношенню до своїх громадян, проте закладають в нього сенс громадянства, тобто зв’язку з державою, а не з главою держави, що юридично невірно.

У чому подібність і в чому відмінність понять «громадянство» і «підданство»

Все вищесказане дозволяє нам конкретно сформулювати, ніж громадянство відрізняється від підданства і чим ці поняття схожі. Подібність їх, безумовно, в тому, що обидва вони являють собою політико-правовий зв’язок фізичної особи з суб’єктом верховної влади, визначає правове становище цієї фізичної особи в рамках відносин із цим суб’єктом влади, іншими фізичними особами і так далі. Потрібно відзначити, що в даному контексті багато мов світу позначають і громадянство і підданство одним словом, розрізняючи їх лише за контекстом.

Тим не менш правова природа та співвідношення понять громадянства і підданства дозволяє нам виділити три головні відмінності:

• по-перше, це суб’єкт, у відносинах з яким визначено зв’язок. У випадку з підданством мова йде виключно про правителя, який є одноосібним втіленням влади, самодержавства. Громадянство передбачає зв’язок з державою, причому в більш широкому сенсі, оскільки громадянство є в першу чергу інструментом не влади, а гарантії прав;
• по-друге, це характер зв’язку – справа в тому, що відносини підданства – це односторонній зв’язок, виражена у відданості правителю, відданість своїм підданим з боку монарха, в принципі, не передбачалася. Громадяни ж можуть розраховувати на двосторонній взаємозв’язок з державою, в рамках якої на громадянина, рівно як і на державу покладаються певні права і зобов’язання;
• по-третє, це, звичайно ж, режим правління – підданство можливо виключно в країнах з монархічною формою правління, де джерелом влади є правитель, король або інший монарх.

Різниця між громадянством в тому, що останнє є характеристикою демократичної країни, хоча можливо його використання і для тоталітарних режимів, і навіть для тієї ж монархії, що має місце сьогодні, наприклад, в Саудівській Аравії або Великобританії. В останній, до речі, є як громадяни, так і піддані, які сприймаються в більш широкому сенсі далеко за межами самої країни.

Права і свободи громадян та підданих

Найбільш яскраво інститути громадянства і підданства відрізняють права, які виникають у результаті в громадян і підданих відповідно. Так, громадянство як інститут демократії є інструментом придбання широкого спектру рівних прав для всіх громадян незалежно від їх соціального статусу, матеріального становища, віросповідання, національності чи кольору шкіри.

Громадяни завжди володіють найбільш повним спектром прав, ніж хто-небудь, адже держава сприймає їх як найбільш близьких до собі суб’єктів. При цьому всі права, які надаються громадянам, гарантуються їм на території такої держави.

Що ж стосується підданства, то в класичному розумінні зв’язку з монархом воно взагалі будь-яких прав не передбачало, а полягало лише в взятої підданим обов’язки залишатися вірним государю. Однак по мірі розвитку суспільства та поділу його на класи (що було і в Російській імперії) одним з головних критеріїв такої диференціації став комплекс прав: тобто менш привілейовані піддані мали менше прав, ніж привілейовані. У сучасному ж розумінні країни, до цих пір називають своїх громадян «підданими», якихось обмежень по відношенню до них не передбачають.

Правовий статус особи в Україні

Потрібно розуміти, що правовий статус особи в Україні – більш широке поняття, ніж статус громадянина. Якщо під останнім розуміється лише зв’язок певних індивідів, то під правовим статусом особистості – сукупність прав та обов’язків у взаєминах з державою для будь-якої особи. Закон розрізняє такі поняття, як «особа» і «громадянин», сприймаючи останнє в більш вузькому сенсі. Так, особистістю може бути не тільки громадянин, але і іноземець або апатрид. Для цих категорій держава може передбачати як загальні метрики, так і приватні особливості статусу.

Більшість гарантованих всім фізичним особам особистих прав і свобод закріплені Конституцією. Серед них фігурує право на життя, свободу, здоров’я, захист приватної власності і так далі. Разом з такими гарантіями на кожну особу покладаються певні обов’язки: дотримуватися Конституції і закони, права третіх осіб, платити податки і так далі. Все це складає основу правового статусу особистості в Україні.

Як отримати в українське громадянство

Як ми вже сказали, єдиний очевидний варіант отримання громадянства для іноземців – це натуралізація (проходження процедури прийому).

В загальних випадках, коли іноземець не претендує на пільги, передбачені статтею Закону про громадянство України, від нього буде потрібно:

• прожити на підставі виду на проживання в Україні впродовж 5-річного терміну (проживши до цього ще 1 рік на підставі посвідки на проживання);
• дотримуватися Конституції і законів України;
• мати законний джерело одержання доходів;
• відмовитися від свого минулого громадянства або ініціювати процедуру відмови;
• підтвердити знання української мови на належному рівні.

При відповідності зазначеним критеріям, іноземець або апатрид має право клопотати про надання йому статусу «громадянин України». Його заява буде розглядатися протягом року і за відсутності підстав для відмови кандидат отримає позитивну відповідь.

Але якщо іноземець або апатрид відноситься до однієї з пільгових категорій, зазначених у статті Закону про громадянство України, термін очікування, як і кількість критеріїв (у тому числі і про п’ятирічний термін проживання за ВНП), можна скоротити.

Спрощеним порядком прийому в українське громадянство можуть скористатися:

• за територіальним походженням;
• через усиновлення;
• за народженням;
• за територіальним походженням;
• подружжя громадян України;
• діти громадян України, які проживають в Україні (хоча б один із батьків);
• непрацездатні батьки дієздатних громадян України від 18 років і старше;
• батьки-одинаки дітей – громадян України, у тому числі якщо діти є недієздатними;
• висококваліфіковані фахівці, індивідуальні підприємці, інвестори (за певних термінах трудової діяльності в Україні, розмірах сплачених податків/зборів, статутного капіталу);
• ті, хто отримав професійну освіту в Україні й має трудовий стаж роботи на її території не менше 3 років.

Підсумовуючи все вищесказане, можемо виділити кілька очевидних відмінностей громадян від підданих. По-перше, громадяни вірні державі, а піддані – монарху. По-друге, держава взаємно зберігає вірність своїм громадянам, всіляко протегуючи їм, чого не можна сказати про традиційних відносинах між монархом і їх підданих. По-третє, підданство банально вже вичерпало себе, так як будь-яка демократична держава визнає в якості єдиного джерела влади своїх громадян, а не правителя.